Вибори в державі, це той період коли політики мусять (або вимушені) наймати т.з. стратегів, тобто політтехнологів, головною задачею яких є найуспішніша і найактуальніша ідея щодо вирішення існуючих проблем даного соціального простору і часу. Наприклад, проблеми НАТО, мови, відділення бізнесу від влади тощо. Безперечно, усі вони мають важливе місце у житті держави, але не настільки вони важливі, аніж проблеми повсякденного життя народу. 
    На думку прогресивномислячих людей питання державної мови звичайно ж штучно поставлене. В Конституції України чітко прописано, що офіційною мовою є українська мова. Але й визначено, що громадяни на території України мають непорушне право спілкуватися будь-якою іншою мовою, чим забезпечуються права національних меншин. 
    Логічним є те, що у діловодстві вимагається використання державної мови, спілкування українською у державних установах, на телебаченні та радіомовленні. 
    В східних і південних російськомовних областях штучно створюється мовна проблема. Тут краще розібратися в історично обумовлених процесах. Русифікація пройшла в цих регіонах найпомітніше через свою географічну близькість до Росії. 
    Протягом багатьох століть на теренах України не було сформовано власної держави. Її територія входила до складу інших держав - Річ Посполитої, Автор-Угорщини, Російської імперії, СРСР. Але національно-свідома нація формувалась паралельно з переслідуваннями і заборонами. Проходило масове ополячення. Мета такої політики - нав'язати багатьом поколінням те, що українці є рабами тієї чи іншої "метрополії”. Що мова українців є діалектом, примітивним пристроєм місцевого спілкування. 
    А чи може діалект містити в собі більше десятка діалектів? Чи може діалект відповідати чітко сформованим граматичним нормам? Безумовно українська мова переслідувалась, але вона мала т.з. усний розвиток (фольклорний). В народних звичаях та традиціях головну роль відігравала саме мова. Тому вона розвивалась.
    Українська мова довгий час не вивчалась у школах, самі українські школи, просто, закривали, але українці не відрікались від свого рідного.
    Чи не є дивом те, що українцям вдалося зберегти свою мову, власну самобутність та оригінальність пройшовши такий складний шлях і стати просто неосяжною? На думку провідних вчених-лінгвістів світу вона бере свій початок ще з часів Русі і її не можна назвати "малоросійським нарєчієм”.
    На сьогоднішній день спекулювання мовою у державі призводе суспільство до соціальних протиріч. Тому політикам краще приділяти більшу увагу проблемам іншого рівня, аніж роздмухувати "мовні пристрасті”. Наша мова заслуговує почестей, бо вона стала душею народу.

                                                                                                                                                                  Ігор Лейкін, студент ІІ курсу Національного університету ім. Т.Г.Шевченка

                                                                                                                                                                   № 9(12). листопад 2008 р.