Як чув малим гармошки звуки,
В танок його просились закаблуки.
Підріс. Гармошку сам узяв до рук -
Тепер чужих не втримать закаблук!
    Коли людей запитують: які факти їх біографії зіграли визначальну роль у виборі життєвої мети, більшість називають – дитинство. Саме з дитинства у Олексія була пристрасть – музика. Вона пройшла через все його життя яскравим полум’ям творчості. 
І ніякі життєві ускладнення не змогли знищити те, заради чого він і прийшов у цей світ 8-го січня 1948 року. 
    Саме в цей день він святкує свій 60-річний ювілей. За значний особистий внесок у культурний розвиток України та примноження духовної спадщини Полтавського краю, п’ять років тому йому було присвоєно почесне звання „Заслужений працівник культури України”.
    Він ще з дитинства почав виспівувати і вигравати те, що загадково бентежило його душу. А його душа – то безмежжя мелодій, коріння яких у джерелах української народної творчості. Вони ледве вміщалися в ній і наче вихором виривалися з-під його пальців, кружляючи по кнопкам та басам музичного інструмента.
    „Чи знаєте Ви Олексія Павловича Тонкошкура?”: звернулася я до перехожих в центрі Градизька. 
    „Знаю. Це мій дядько, з батькового роду. Нелегкою була його доля. Чомусь на життєвому шляху дядька Олексія було темних смуг більше, ніж білих, але він зумів подолати всі труднощі і стати тим ким він є: музикант від Бога, за що і має почесне звання”, – відповіла Людмила Погрібняк.  
    Микола Буц – художник, поділився своїми спогадами: „Школярами ми разом відвідували піонерський клуб. Я ходив до гуртка малювання, а Олексій – до музичного. Ще тоді він виявляв неабиякі здібності і наполегливо торував шлях у світ музики. Брав уроки у відомого градизького майстра музичної грамоти Петра Семеновича Галагана. І досяг своєї мети - став відомим музикантом не лише в Градизьку. Участь в конкурсі „Грай гармонь!” зробила його знаним не лише в Україні, а й за її межами”.
    Наталія Захарова розповіла про ювіляра як про вчителя: «Я думаю, что он очень одарённый, способный, талантливый человек. Он очень любит дело, которым занимается и эту любовь дарит другим, открывает в них скрытые способности, умения и таланты. 
    Корда мой, русскоязычный, сын Костя стал ходить в школу № 1, то через некоторое время он вдруг запел! Он, который до этого никогда не пел, стал распевать украинские народные песни!
Мы переехали в Градижск из станицы Троицкой, где разговаривают по-русски, а учитель музыки смог научить его петь по-украински. И сыну это понравилось. Он завел тетрадку, куда записывал слова песен и гордился тем, что поет украинские песни. Нас с мужем это радовало, и мы были благодарны этому талантливому учителю, за то, что он сумел передать свое увлечение украинской народной песней нашим детям, корни роду которых – украинские. Сын стал отцом, и я думаю, он свою дочь, когда она подрастёт, научит петь украинские песни, которым его научил много лет назад петь Тонкошкур А.П.»
    Валерій Ковтун: «Мені неодноразово доводилося підвозити Олексія Павловича до Максимівки, де він працює у школі учителем музики, і коли він розповідав про своїх учнів, то я думав, що цей учитель, який присвятив своє життя благородній, але не завжди вдячній справі, повинен бути якоюсь мірою фанатиком, щоб за будь - якої погоди на попутках поспішати до учнів, та до фольклорного ансамблю, яким він керує».
    Знають і поважають у Градизьку учителя, музиканта, керівника градизького народного хору ім. О. І. Білаша, закоханого в музику, в українську пісню, О. П. Тонкошкура за його неповторне, досконале володіння технікою свого мистецтва. „Віртуоз – гармоніст”: кажуть про нього градижчани.