Рухаючись дорогою з Кременчука на Київ, уважний водій чи пасажир звертає увагу на велику і красиву гору підїзжаючи до селища Градизьк Глобинського району. Височіє гора на березі Дніпра між Градизьком і Максимівкою, розділяючи собою два райони області. Це і є славнозвісна гора Пивиха, місце літнього відпочинку градижчан, а також приїзжих сюди. 
     Чим же приваблює до себе Пивиха? Що в ній загадкового і прекрасного?
    Пивиха – перлина Придніпров’я, порізана ярами, вкрита зеленим лісом, з обривчастими берегами моря. На перший погляд, нагадує Пивиха південне узбережжя Криму з його крутими, скелястими бергами. Побувавший тут, збагне велич і красу природи, "зарядиться” енергією гори. Нахилишся над джерелом, вмиєшся цілющою водою, вдихнеш свіжого повітря і розумієш, що це і є первоздатність природи, краса, створена Богом.
     Гора Пивиха є заказником місцевого значення, пам’яткою природи з 1969 року, бо є цінним місцем збереження унікального ландшафту Лісостепу. Піднялася гора на 169 м над рівнем моря.
     Крім цього, Пивиха має давнє та цікаве історичне минуле. 
     Поселення думського боярина Романа Михайловича Пива, що знаходилось на горі у давні часи, належало руським боярам Пивам. На схилі гори була викопана печера, а згодом збудована церква, що неодноразово руйнувалась під час набігів кримських татар. Але церкву відбудовували і згодом Миколаївська церква перетворилась у монастир. Чоловічий Пивгородський (Пивогірський) Миколаївський монастир у ХVІІ столітті став значним релігійним і політичним центром, що відігравав неабияку роль у боротьбі з уніатством, подій козацько-селянських повстань під проводом П.Павлюка, національно-визвольної війни Б.Хмельницького. За боротьби між правобережними і лівобережними гетьманами монастир виступав посередником у переговорах між П.Дорошенком і І.Брюховецьким. Монастир був пристанищем для багатьох гайдамаків. Ще у 1489 році король Польщі Казимір ІV пожалував землі і угіддя Пивихи монастиреві. Уже в ХVІ столітті серед монастирських володінь згадуються містечка Городище (Градизьк) і Максимівка. 
    На території Пивгородського монастиря знаходилися Антоніївська та Аннозачатіївська церкви, декілька вітряків і інші монастирські споруди. Згодом, після пожежі у 1774 році, яка знищила майже всі дерев’яні споруди, архітектурний двір доповнив Михайлівський мурований собор та дзвіниця на в’їзді в монастир. У 1786 році монастир було закрито, а маєтності секуляризовано. Михайлівський собор було перетворено у парафіяльну церкву, а згодом – у кладовищенську.  
   Ще до ХІХ століття на горі знаходились залишки валів і насипів стародавнього укріплення Городиської фортеці. Тут знаходили палену цеглу, що була будівельним матеріалом фортеці. Сліди фундаменту кам’яної фортеці були помітні на південній частині насипу. Тут стояла кам’яна башта, що слугувала козакам місцем спостереження за рухом противника по плавнях Дніпра. Взагалі фортеця являла собою продовжений прямокутник, площею в 5 десятин, обнесений високим валом.
    Крім цього, навколо гори, ще на початку ХХ століття були видні стародавні кургани, яких майже не залишилось на сьогодні. Серед них відомими були курган Бабичиха. За історичними розвідками, на її місці колись у давнину стояла кам’яна баба. Багато ходило легенд серед люду про інші кургани: Лядовицька (Лядська), Гайдамачка, Близнюки і т.д.
    На Пивисі проводились археологічні обстеження і розкопки, в ході яких виявлено пізньопалеолітичні місцезнаходження в урочищі Скакалка, два поселення доби бронзи, поселення доби енеоліту. У відслоненнях гори знайдені вироби з кременю раннього палеоліту (150-35 тис. р. тому).
    На сьогодні збереглися на Пивисі останки фундаменту старої церкви на горі, який можна побачити навіть з узбережжя моря. На старому Єврейському кладовищі, саме так називають градижчани це урочище, збереглись надгробні пам’ятники з написами. Щоправда, багато з яких уже забрало море.
    Красива і загадкова Пивиха у різні пори року. Навесні буяє серед молодої зелені і наповнює повітря бузок, якого так багато в Єврейському урочищі. Влітку Пивиха вабить своїм прохолодним сосновим бором, чебрецевим цвітом. Золотим килимом вкривається гора восени. А взимку накриває білим сніговим рядном обривисті береги, яри та балки хуртовина. 
                                                                                                                                                                                                                         Петро Волошин, історик

                                                                                                                                                                                                                         №№ 2(2)-3(3). 2007 р.